Історія християнства в Єгипті
Свята Родина прийшла до Єгипту близько двох тисяч років тому, ховаючись від переслідувань божевільного правителя Палестини — царя Ірода. Єгипет вже прихистив багатьох пророків, таких, як Авраам, Ісаак, Яків, Мойсей і Єремія разом з племенами ізраїльтян, але найбільшим благословенням був відзначений, коли Ісус прийшов сюди зі своєю матір’ю Дівою Марією і залишався тут до смерті Ірода. Через чверть століття молодий іудейський проповідник, який мандрував Галілеєю, — Ісус з Назарета, — починає вимовляти свої дивовижні проповіді і завойовує небачену народну підтримку, здобуваючи репутацію найвпливовішого пророка того часу. Деякі послідовники Ісуса називають себе його учнями і стверджують, що він той самий довгоочікуваний месія, Христос.
Згідно з історичними відомостями, нове вчення прийшло до Єгипту в середині I століття, за часів правління імператора Нерона, його приніс один з апостолів Ісуса Христа — св. Марк. Християнство зустріли тут з ентузіазмом, як і всюди, де античної цивілізації не вдалося забезпечити людям гідне життя. Природною основою для пропаганди нової віри стала наявність в Олександрії чималої іудейської колонії. Іудейській бідноті висловлювання на кшталт «перший стане останнім і останній стане першим» чарівними. Фактично першим в Єгипті хрестився іудейський чоботар з Олександрії.
Непросто відповісти на питання, чому єгиптяни, з їх неповторною цивілізацією, прийняли божественність Ісуса. Швидке поширення нової віри було безсумнівно прискорено умовами, в яких знаходився Єгипет під римським правлінням. Імператор Октавіан Август перетворив Єгипет на римську колонію і, розігнавши Сенат в Олександрії, позбавив греко-македонську правлячу еліту адміністративної влади. Інститут освячення монархії — істотна характеристика єгипетського суспільства за часів фараонів, яка підтримувалася династією Птолемеїв, перестав існувати. Римські намісники правили Єгиптом, не питаючи благословення жерців, і престиж єгипетських священиків катастрофічно впав. Єгипет став вотчиною імператора, місцем відпочинку і розваг вищого римського суспільства. Римляни наклали величезні податки на населення і, по суті, перетворили Єгипет у житницю, яка постачає пшеницю в Рим. Вони рекрутували єгиптян в римську армію боротися і вмирати в інших країнах в нескінченних війнах. Єгиптяни не мали жодного впливу у власній країні і відчували себе людьми другого сорту. Серед них панувала атмосфера загального розчарування, приниження і дискримінації. Мовчання оракулів сприяло утворенню духовної порожнечі, де минуле виявилося поза пам’яті і майбутнє — без надій. Це була та порожнеча, яку заповнила християнство. Люди охоче відгукнулися на доктрину, що дає їм надію на порятунок, братство і милосердя. Звід давніх язичницьких вірувань підготував грунт для християнського послання. Віра в загробне життя і дієвість молитви, прощення гріхів, обряд хрещення і очищення водою — все це було в Єгипті за тисячу років до християнства. І після втрати своєї незалежності єгиптяни продовжували вірити у всеосяжний космічний порядок, який керує людством. Християнство відповідало їх релігійних традицій з культом Осіріса і Ісіди як прообразами Ісуса Христа і Діви Марії. Воно знову повертало їм домашній вівтар, священиків, небесну ієрархію ангелів і Бога як Отця і Творця порядку.
Спочатку поширення нової віри в цьому регіоні Римської імперії влада сприймала спокійно. Язичницька релігія римлян була пов’язана з успіхом, язичницькі боги обіцяли перемогу у війні, хороші врожаї, удачу в любові і шлюбі, народження синів і дочок. У Римській імперії здавалося природним здійснювати жертвопринесення і курити фіміам божественним цезарям, який би огидною не була їхня тиранія. Народний ентузіазм поширював божественні почесті на таких героїв, як померлі атлети і боксери, і навіть на коней — переможців олімпійських змагань! Поразки, голод, невдачі, безпліддя, порушень громадського порядку вважалися свідченням неприхильності богів. Традиційна релігія античного Риму була громадським культом, і відмова брати участь в ньому розглядалася як нелояльність з усіма витікаючими наслідками. Для єгипетських християн вимога обожнювання імператора, який володіє, як правило, сумнівними моральними якостями, було образливим, і вони ухилялися від жертвоприношень. Св. Марк був убитий в 62 р в Олександрії, коли відкрито висловлював протест проти язичницьких обрядів. Християни, однак, робили все, щоб переконати людей не дотримуватися звичаїв їхніх батьків, іудеїв і не іудеїв, і тим самим руйнували монолітність суспільства. Універсальний і досконалий Бог християнської релігії дуже відрізнявся від численних і непередбачуваних богів Олімпу, мали обмежену силу і місцеве значення. Молода Церква заохочувала благочестя, покаяння, рівність жінок, засуджувала самогубство, проповідувала відмову від ідолопоклонства, язичницького еротизму і інцесту. У той час як політеїзм з його вседозволеністю охопив все античне суспільство, моральна суворість нової релігії і християнська етика значно обмежували участь християн в певних видах професійної діяльності, що призводило до деякого відокремлення віруючих від суспільства. Істинний християнин не міг думати про професію вчителя, оскільки це передбачало вивчення літератури і філософії, просякнуту язичницькими ідеалами. Акторство і танці також вважалися підозрілими заняттями, а будь-який залучення в магію абсолютно неприпустимим. Насильство розглядалося як несумісне з етикою Царства Божого, і тому у християн виникали складності з військовою службою. «Погана поведінка» християн, як охарактеризував його імператор Адріан в 130 р, влада усвідомила пізніше: християни відмовлялися поклонятися всемогутньому божественному імператорові і молилися своєму єдиному богу — бідному і гнаному Ісусу, більш того, християнські громади об’єдналися проти спроб Рима нав’язати офіційне язичництво. Однак гоніння на християн в той перехідний період траплялися все ж рідко, і молоде вчення успішно розвивалося. Опорою релігійної науки в період раннього християнства став теологічний коледж в Олександрії. Патріарх Клемент (160-215 рр.) Очолював його протягом 20 років. «Спочатку було Слово, і це слово було Бог». Вся рання християнська література створювалася на грецькій мові. Протягом багатьох століть до Різдва Христового офіційними мовами в Єгипті були грецький і єгипетський, причому грецька використовувалася більш широко, так як був значно легше для вивчення і читання, ніж єгипетські ієрогліфи. Близько 750-656 рр. до нашої ери вчені розпочали перекладання єгипетських фонем грецьким алфавітом, і це зажадало додавання до нього восьми знаків єгипетського письма, щоб передати ті звуки, для позначення яких не було грецьких букв. Трансформований таким чином мова стала називатися коптською. Слово «копти» означало «єгиптяни» і відбувалося від грецького назви країни — Айгуптос, тобто Єгипет. При Клементе псалми і вибрані глави з Нового Заповіту було перекладено з грецької мови на коптський, що зробило доступним Святе письмо більшості єгиптян. Клемент написав коментарі до Біблії і ряд теологічних трактатів, які засуджують абсурдну поведінку язичницьких богів Олімпу. Більш актуальним, проте, став трактат під назвою «Спасіння багатої людини», делікатно торкається проблеми, до якої ділові люди були дуже чутливі. Проблема багатства хвилювала заможних християн, і вони тлумачили буквально заповідь Ісуса Христа багатим молодим людям, які шукали порятунку, «продати все, що маєш, і роздати бідним». У відповідь на ці тлумачення Клемент стверджував, що «Слово Боже не наказує нам відмовитися від багатства, а тільки розпоряджатися їм гідним чином». Мудрий патріарх вірив в безкровний прихід справжньої віри. Але марно Клемент сподівався на мирний і спокійний перехід від язичництва до християнства. Нова віра вже насувалася з двосічним мечем, який рознесе античний світ на частини, і тут, в Єгипті, вона вже завдала удару по еллінізованій еліті з її богами-гібридами, винайденими Птолемеями. Християнство оголосило війну двом найбільшим силам — державі і сексу, і старий порядок протягом цього складного протистояння виявився на межі зникнення. Разом з усією Римською імперією Олександрія занурилася у вир громадянських і релігійних смут. Сам Клемент в 203 р змушений був тікати в Палестину, ховаючись від переслідувань імператора Септимія Півночі. Варвари атакували кордони імперії, сотрясаемой внутрішніми заворушеннями. Труднощі імператорів поглиблювалися релігійними проблемами, але Сенат в Римі продовжував проголошувати їх богами.
Перші достовірні документи, що свідчать про офіційне переслідування християн в Єгипті, датовані серединою III століття. При імператорі Деціі (роки правл. 249-251) від людей вимагали, щоб вони брали участь в традиційних язичницьких ритуалах в присутності римських офіцерів і пред’являли сертифікати з клятвеними запевненнями в жертвоприношеннях. Тих, хто відмовлявся, катували. Інші давали неправдиві клятви і в підтвердження кидав на язичницькі вівтарі кілька зерен. Хоча тисячі загинули за вироком суду і комітетів пильності, були і такі, що врятувалися і продовжували свою справу. Але ці погроми не йшли в порівняння з Великим переслідуванням, розв’язаним Діоклетіаном. У 284 р римська армія обрала його імператором, і катастрофічні умови, в яких опинилася імперія, зумовили необхідність проведення непопулярних реформ, що нагадують військовий комунізм. В якості офіційної мови в Єгипті була введена латинь. Діоклетіан прагнув таким чином посилити Римську імперію, але єгиптяни відчайдушно чинили опір. Імператор проголосив християн руйнівним елементом і вважав за краще позбавитися від них. Єгипетські християни (копти) були звільнені з державних посад, їх власність конфіскована, будинки знесені, копії Священного писання спалені. Багатьох замучили і вбиті, церкви заборонили і поруйнували. Древній мартиролог налічує 144 тис. Мучеників за віру протягом 9 років! Переслідування були нелюдськими, що піддаються жахливим тортурам гинули жінки і діти. Єгипетська християнська церква не загинула в результаті переслідувань, але стала вести свою хронологію немає від народження Христа, а від так званої ери мучеників (284 р).
Підсумком Великого переслідування став швидкий підйом чернечого руху, ідея і філософія якого виникла в Єгипті. У пошуках морального вдосконалення і порятунку від переслідувань люди духовних нахилів йшли в пустелі, де дух мученицької віри зростав. Коли св. Павло (228-343 рр.) І св. Антоній (251-356 рр.) — два перших і добре відомих духовних лідерів чернецтва — присвятили своє життя роздумам і молитвам на пустельному узбережжі Червоного моря, багато з них приклад. У III столітті вже тисячі самітників, провідних аскетичний спосіб життя, жили відокремлено або невеликими групами в катакомбах і печерах Синая. Св. Антоній дав своїм учням два простих принципи чернечого життя: молитва і праця. Лідери пустельників могли бути простого походження, як св. Павло, але могли належати і до вищого класу землевласників, як св. Антоній, в двадцятирічному віці роздав своє майно бідним і пішов у пустелю. У міру зростання репутації отців-пустельників, їх послідовників ставало все більше. Незліченні прочани відвідували пустельників і наслідували їхнє духовне упорядковане життя. Діяльність християнської церкви привела до створення нових соціальних формувань — монастирів, які надавали не тільки духовний притулок для тих, хто слухав божественному покликом, а й фізичну безпеку, мир і захист від засилля податкових складальників і сваволі римської армії. Багато ченців були важливими суспільними фігурами. Так, одним з найбільших єгипетських духовних лідерів був св. Пахомій (292-346 рр.) При монастирях Пахомія, розташованих в Верхньому Єгипті, діяли пекарні, водосховища, майстерні та крамниці. Пахомій ввів суворий розпорядок дня, він підкреслював, що здоровий дух знаходиться в здоровому тілі, вважав, що в усьому має бути міра, навіть у молитвах. Його метою було створення благочестивих, освічених і економічно самодостатніх громад, які з’являться прикладом для інших.
Гоніння на християн припинилися за часів імператора Костянтина (280-337 рр.). Прихильність Костянтина християнства цілком пов’язана з його сходженням до вершини влади. У 312 році імператор Костянтин — повне ім’я Флавій Валерій Костянтин — виграв громадянську війну. Напередодні вирішальної битви було йому видіння сяючого хреста Ісуса на тлі сонця і слів «З цим знаменням переможеш». Чудодійний символ вибили на щитах солдатів, битва виявилася виграли за мінімальні шанси на успіх, і через все своє життя імператор Костянтин проніс переконання, що своїми перемогами він зобов’язаний наверненню до християнства і підтримки християнського Бога. Міланський едикт 313 р узаконив принципи релігійної терпимості і формально визнав християнство як одну з релігій, офіційно дозволену в Римській імперії. Нарешті бути християнином стало безпечно, і багато ченців, в їх числі св. Антоній, вийшли зі своїх печер і катакомб, щоб будувати церкви і монастирі. Власність Церкви була відновлена, зведення церков за рахунок громадських фондів заохочувалося, християнські священики звільнялися від сплати податків, цивільної та військової служби. Костянтин побудував безліч церков по всій імперії, включаючи Храм Гробу Господнього в Єрусалимі, узаконив церковну власність і започаткував безплатне постачання продовольства церкви. Язичницькі переслідування припинилися, а суперечки про природу Христа, через які проллється стільки крові, ще не розгорілися. Кількість віруючих значно зросла, особливо серед середнього і вищого класу. Здавалося, під духовним керівництвом оновленої Церкви старий світ без нещасть і катастроф вступить в новий. Уже весь Єгипет дозрів для християнства, але для якого саме? Виникли розбіжності. Суперечки спалахнули навколо понять «Батько» і «Син». Те, що почалося як академічні теологічні дебати, загрожувало розколом по всій імперії. Перший конфлікт виник між патріархами Олександрії Афанасієм і Арієм. Незгода між ними виявилося таким непримиренним, що Костянтин змушений був втрутитися і благав своїх побратимів-християн уподібнитися грецьким філософам, які вміли сперечатися без кровопролиття. Ніхто не прислухався. Арій вперто стояв на своєму: Ісус був іншої природи, ніж Батько, він був створений в часі і, отже, ніяк не міг бути божественним. А імператор Костянтин, вважав Арій, цей хоробрий воїн з серцем лева, так легко давав себе заплутати. І існувала серйозна небезпека, що він офіційно затвердить неправильний тип християнства, який занурить світ у єресь на тисячу років!
Преподобний Афанасій, безкомпромісний опонент аріанської єресі, наполягав на тому, що Батько і Син — однієї божественної природи. Як все було непросто! Вселенський Собор в Нікеї в 325 р в присутності імператора Костянтина і 310 єпископів затаврував доктрину Арія і оголосив його єретиком. Поважний старець св. Антоній теж був присутній і люто полемізував з Арієм. Тріумфуючий Афанасій повернувся до Олександрії з тріумфом і виявив там … Арія, що проповідує свою єресь як ні в чому не бувало! Такою була воля Костянтина! Імператор побоювався, що поділ Церкви образить християнського Бога і божественна відплата обрушиться на Римську імперію і самого Костянтина. Різні спроби імператора знайти компромісне рішення ні до чого не привели. Непримиренний захисник християнської ортодоксії переслідував Арія з такою силою, що настала черга Афанасія бути вигнаним з Олександрії. Його виганяли п’ять разів, і кожного разу після чергового вигнання Арій ставав патріархом Олександрії і продовжував заперечувати божественність Ісуса! Суперечки не припинялися, були винищені гори паперу. Храм Клеопатри першим упав під натиском істини. Аріани й ортодокси протягом шести років так змагалися за його освячення, що руїни храму згоріли у вогні!
Другий удар олександрійська Церква отримала, коли Костянтин в 330 р заснував нову столицю — Константинополь — на противагу язичницькому Риму. Його відмова брати участь в язичницької процесії образив римлян, які не хотіли розлучатися з колишніми богами, і після цього імператор туди ніколи не повертався. Константинополь — східний аналог колишньої столиці, «другий Рим» — ідеально розташувався на місці грецької колонії Візантіум на Босфорі. Розлучення імператорів з Римом тривав майже сто років. Рим і Олександрія втратили свій престиж і політичного значення. Географічні зміни супроводжувалися релігійними: нове місто перетворювався в справжню християнську столицю. Її чудові церкви заблищали шедеврами, набагато більш прекрасними, ніж в Олександрії і де-небудь ще. Константинополь став метрополією грецької науки і мистецтва, центром християнської вченості. Авторитет Олександрії був серйозно підірваний. Це була епоха, коли релігійні сановники виганяли один одного, а натовп грабував церкви протиборчих сторін. При Феодосії I (роки правл. 379-395) аріанських єресь була остаточно затаврували, ортодоксальне християнство проголошено єдиною релігією, а Східна Римська імперія після взяття Риму вестготами стала називатися Візантійською імперією. Проти язичників були вжиті рішучі заходи, і їх кульмінацією став наказ Феодосія, який забороняє під загрозою звинувачення в державній зраді всі форми язичницьких культів приватного і публічного характеру, включаючи Олімпійські ігри. У 385 р були закриті язичницькі храми і заборонено жертвопринесення Зевсу. Християнська церква, що заохочується Константинополем, стала домінувати над державними інституціями і світським життям, знайшла небачене політичну могутність у всіх регіонах Візантійської імперії. Глава єгипетського церкви — патріарх Олександрії стає найбільш впливовою фігурою в Єгипті. Повноваження патріархів значно перевершували владу візантійських намісників та їхніх гарнізонів, присилали з Константинополя. Реально Єгипет управлявся патріархом Олександрії та його армією, що складається з ченців. Християнство, прийняте офіційно, вводилося в багатьох випадках примусово, і ченці використовували будь-яку можливість звести рахунки з язичниками, атакуючи їх під проводом патріархів під час богослужінь і руйнуючи храми Птолемеїв, в яких ховалися прибічники старої віри. За наказом імператора Феодосія I в 391 р монахами була зруйнована знаменита Олександрійська бібліотека, на цьому місці споруджено християнський монастир. Фанатизм християн в ім’я торжества ортодоксії не так уже й відрізнявся від злісних ексцесів, яким піддалося колись саме християнство. В одному з погромів в 415 р було вбито Іпатію — філософ-неоплатоніста, математик і астроном. Вона викликала ворожість християн, так як мала незвичайний вплив на цивільного префекта Олександрії. Отець Кирил — патріарх Олександрії нічого так не бажав, як позбутися від Іпатії. Дика чорна армія ченців заповнила вулиці Олександрії в намірі скоїти святі діяння перед тим, як забратися в свої монастирі, і зустріла йде з лекції Іпатію. Її буквально розірвали фанатичні захисники Христової віри. Але під маскою релігійних пристрастей ховалися расові упередження: ченці вбили Іпатію не тому, що вона була грішною, а тому, що вона була грекиня. У них було достатньо підстав ненавидіти греків ще з того часу, як гордовиті Птолемеї правили Єгиптом. Грецька культура в Олександрії стала приходити в занепад. І як тільки була знайдена теологічна формула, через яку копти висловили себе, спалахнула релігійна непокору Константинополю. Явним приводом була одна з доктрин. Якщо святі отці IV століття сперечалися через взаємини між Отцем і Сином, то в V столітті вони зіткнулися з проблемою взаємозв’язку двох субстанцій — тілесної і духовної — в самому Ісусі Христі. Коптські теологи з Олександрії визнавали тільки духовне втілення Ісуса після його смерті, і їх монофізична єресь стала другою грандіозною єрессю в Східній імперії. Розрив виявився неминучим після Собору в Халцедоні в 451 р Вселенський Собор продемонстрував рішучість Візантії чинити тиск на церковні влади в Єгипті і саму рішучість Єгипту не підкорятися. Патріарх Діоскур став першим героєм раннього розколу Візантійської церкви, після того як відхилив усі спроби компромісу. Собор в Халцедоні вигнав Діоскура і затаврував його монофізична доктрину. Відмова олександрійських ортодоксів ратифікувати доктрину Константинополя призвела до від’єднання єгипетських християн від Візантійської і Римської церкви. З цього моменту греки в Єгипті могли зітхнути вільно, але Олександрія управлялася двома патріархами. Один з них, грецького походження, призначався офіційно Константинополем, дотримувався приписів Халцедона і отримував найбільшу частину церковних доходів. Але він не мав духовної влади над єгиптянами, для них він залишався ненависним греком. Коптська патріарх був простим єгипетським ченцем, бідним, фанатичним і популярним. Кожен з патріархів стверджував, що представляє св. Марка і правдиву Церкву. Кожен з них продовжує стверджувати це в Олександрії і сьогодні. Рівновага патріархів утримувалася за допомогою грецьких гарнізонів. Як наслідок — Єгипет став легкою здобиччю ворожої навали. Після халцедонського інциденту Коптська церква порвала з іншими Церквами і проголосила себе самостійною. Єгипетські теологи почали писати в основному на коптською мовою, і грецьку мову перестав домінувати в церковній і мирського життя коптів. У той час як обидві Церкви Константинополя — одна з грецькими прихильниками в Олександрії і інша в Римі — насолоджувалися милостями імперського благовоління, накопичили значні багатства, побудували прекрасні церкви, розробили пишні церемонії богослужінь, коптські священики боролися за виживання.
Невдоволення константинопольським правлінням і роз’єднаність створили умови, що дозволили давнім ворогам Єгипту — персам — вторгнутися в дельту Нілу і в 619 р захопити Олександрію. Це був період виняткової ворожості до Коптської церкви. Перси не дозволяли проводити богослужіння і вбили багатьох ченців в підвалах монастирів. Приблизно в той же час в Аравії почали відбуватися події, які принесли разючі зміни в Єгипет. Вони були викликані втечею Пророка Мохаммеда з Мекки в Медіну в 622 р і оголошенням джихаду — священної війни — Візантії. 29 вересня 642 р мусульманський полководець Амр Ібн аль-Ас увійшов маршем в Олександрію — так почався безпрецедентний арабське завоювання Єгипту. Візантійська армія мала значний опір арабським військам, але місцеве населення поводилося більш ніж двозначно. Копти покладали великі надії на своє визволення від Візантії і якщо і не підтримували загарбників, то і не надавали допомоги візантійському гарнізону. Арабське завоювання завершило відділення Єгипту від решти християнського світу і кілька років супроводжувалося злісним переслідуванням коптських християн халцедонським патріархом Олександрії Кіра. Саме він підштовхнув Єгипет до ісламу.
Релігійна роз’єднаність продовжувала послаблювати Візантійську імперію, що призвело Східну ортодоксальну церкву до поділу і подальшого остаточного відокремлення від Риму. На час поділу між Римом і Константинополем в 1054 р прибічники Східної ортодоксальної церкви поширилися на Близькому Сході, Балканах і в Київській Русі. Створення слов’янського алфавіту — кирилиці — двома братами-монахами Кирилом і Мефодієм уможливило переклад Біблії на слов’янську мову і утвердження християнства в слов’янських землях. Коли Візантійська імперія впала під натиском турків, Москва — «третій Рим» — стала центром православ’я.
Арабські халіфи, хоча і виявляли прихильність до прийняв іслам, не втручалися у внутрішні справи християнської Церкви. За умови повного підпорядкування і справної сплати податків коптам була гарантована безпека і свобода віросповідання. Але з приходом до влади мамлюків в 1250 році християнство в Єгипті швидко пішло на спад, і в XIV столітті копти виявилися в меншості. Тільки в середині XIX століття під керівництвом великого реформатора, просвітителя і державного діяча патріарха Кирила IV копти знову повернули свій престиж і втрачені позиції в державі. Незважаючи на інтеграцію в мусульманське суспільство, копти вижили. Сьогодні їх близько 7 млн., Що становить приблизно 10% населення Єгипту. Коптська ортодоксальна церква вступила в екуменічний діалог і бере участь у Всесвітній Раді Церков. Коптська традиція вважає святого Марка першим патріархом Олександрії, і сьогоднішній духовний лідер Коптської церкви отець Шенуда III є його 117-м наступником, патріархом Олександрії і всієї Африки. Коптська і східна православні доктрини сходяться, якщо не брати до уваги монофізична питання. У богослужіннях, правда, використовується арабська мова, під час служби члени згромадження, як чоловіки, так і жінки, присутні в церкві разом, але коштують окремо, жінки справа, чоловіки — зліва. Жінки не зобов’язані покривати голови. Найважливішим релігійним святом у коптів, як і за часів раннього християнства, є Великдень. Святий тиждень напередодні Великодня починається з Пальмової неділі — це день, коли Ісус увійшов у Єрусалим і народ устеляв його шлях пальмовими гілками. Великий піст напередодні Великодня, під час якого дозволяється тільки рослинна їжа — бобові, овочі, оливкова олія, триває п’ятдесят п’ять днів. У Пальмову неділю віруючі поминають своїх близьких на кладовищах, прикрашають свої оселі та церкви пальмовими гілками.
Патріарх і 12 єпископів регулюють фінанси церкви, наказують правила одруження, спадкування та інших справ персонального статусу християн. Тільки в Каїрі, не рахуючи інших міст, діє близько 150 коптських церков і 150 коптських установ, включаючи школи, притулки, будинки для людей похилого віку та госпіталі. Сьогодні в Єгипті налічується більше 25 діючих монастирів і відзначається пожвавлення чернечого руху. Молоді люди, які обрали для себе чернечий шлях, як правило, мають вищу освіту, але тільки після проходження служби в армії і завершення мирських справ можуть піти в монастирі, де трудяться за фахом, набутим у мирському житті: бібліотекарями, лікарями, агрономами, будівельниками, інженерами. До прийняття чернечого сану слід пройти випробувальний термін мінімумом в три роки.
Копти вірять у дієвість священних амулетів, призначених для захисту від диявольського пристріту і всіляких видінь, і особливо в чудодійну силу святих покровителів. Найбільш шанованим серед них є св. Міна, або Абу Міна, що зробив безліч чудес. Стверджують, що він воскресив якоїсь людини, порубаного бедуїнами на шматки, а також розірвану крокодилами. Згідно коптської легендою, молодий офіцер Мина, єгиптянин за походженням, родом з хорошої сім’ї, християнин і аскет, служив у римській армії і був убитий в 296 р в Лівії після жахливих тортур під час переслідування Діоклетіана. Кати викололи йому очі, вивернули кінцівки, відрізали язик. Міна не відмовився від своєї віри, і імператор особисто обезголовив його. Після всіляких негараздів з чудовим позбавленням від нападів, труну з тілом мученика був повернутий на єгипетське узбережжя, і бедуїни відправили його в Олександрію через пустелю на верблюді, але той, дійшовши до певної місцевості, відмовився йти далі. Інший верблюд також не зрушив з місця. На цьому місці труну і поховали, і з того часу тут почали відбуватися чудеса: безнадійні хворі одужували, у будь-якого користувача благополучно вирішувалися складні проблеми. Поховання стало місцем паломництва. Після того як дочка імператора Аркадія відвідала могилу мученика, вона зцілилася від прокази, і вдячний батько збудував тут посеред пустелі чудовий монастирський місто (395-408 рр.). У V-VII століттях монастир св. Міни стає найбільшим центром паломництва, знаменитим місцем зцілення від різних недуг: завдяки цілющим властивостям священної олії з лампад, які непогасно біля мощей святого мученика за віру, тисячі людей позбавляються своїх хвороб. Стражденні приходили сюди з усіх місць християнського світу і забирали з собою чудодійну олію в маленьких керамічних глечиках із зображенням юного святого, що стоїть між двома верблюдами. Багато істориків залишили свідоцтва про своє перебування в монастирі, розташованому десь під Олександрією в родючому оазисі серед виноградників. Вони згадували про колосальні будівлі, прикрашених мармуровими колонами, мозаїкою, фресками. Після арабського завоювання монастир св. Міни виявився в руках грецьких ортодоксів. В ході запеклих суперечок між грецькими та коптськими прихожанами з питання про правомочність монастир був розграбований. У VIII столітті арабський намісник видав декрет про те, що мощі Абу Міни є власністю Коптської церкви. Але від колишнього монастирського міста не залишилося нічого, крім пам’яті. Багато археологи намагалися його відшукати, проте, усупереч свідченням середньовічних мандрівників, не вдавалося знайти ніяких слідів. Зрештою, вчені зійшлися на тому, що монастир Абу Міни — не більше ніж гарний міф. І тільки в 1905 р в результаті розкопок, проведених німецьким археологом Карлом Кауфманном, були виявлені руїни стародавньої базиліки. Тридцять мармурових сходинок вели в склеп, і на глибині десяти метрів під руїнами вівтаря виявилося поховання св. Міни. У могилі була ікона святого, точно така, як вона була описана середньовічними істориками: молодий офіцер на тлі пустелі і двох верблюдів. Поступово археологам відкрився весь древнє місто, з його церквами і площами, готелем для пілігримів, майстернями, пекарнею і сувенірними кіосками.
У 1959 р під час патріархату Кирила VI розпочали спорудження нового монастиря Абу Міни на попередньому місці. Будівництво майже завершено, до монастиря, як і в середні віки, стікаються паломники, які переконані, що їх участь у «другому народженні» св. Міни принесе їм благословення. Вже відбудовано головну церкву, чернечі келії, бібліотека, шпиталь, цеху для обробки мармуру, сувенірні магазини, трапезні для ченців і прочан, де втомлені подорожні можуть безкоштовно отримати гарячий обід. Відвідувачі охоче купують продукти, вирощені на монастирських угіддях і перероблені тут же: овочі, маслини, оливкова олія, рибу, птицю — все екологічно чисте і недороге. У церкві монастиря, біля мощей св. Міни завжди можна побачити прихожан, які залишають записки з проханнями про допомогу. Підписуватися не обов’язково, тому що всемогутньому святому, звичайно, відомо, хто до нього звернувся. Як і півтори тисячі років тому, стражденні забирають з собою з каплиці з мощами св. Міни ампули зі священним маслом, що володіє цілющими властивостями.
У кам’яних рельєфах монастиря, в різьбі по дереву і слонової кістки, настінного живопису, мозаїки відображено все своєрідність колишнього коптського мистецтва, насичене мотивами грецької міфології. Тут, як і всюди в коптських церквах, не побачиш картин з біблійними сюжетами на тему катувань, страждань, покарань грішників в пеклі. Копти вважають, що повинні показувати не страждання і приниження і не грішників, а велич і святість мучеників. Економічні умови, без сумніву, відіграли важливу роль у розвитку стилю, і дефіцит патронажної системи очевидний у багатьох аспектах коптського мистецтва, що проявляється в нестачі досвідчених майстрів і відсутності дорогих матеріалів. Купола коптських церков позбавлені золотого покриття, але ж Коптська церква сильна не золотом.
З будь-яких питань що стосуються вибору нерухомого майна В ОРЕНДУ Хургаді ви завжди можете проконсультуватися з нашими фахівцями фахівцями, які володіють актуальною інформацією і допоможуть зробити правильний вибір
+20 106 930 3640 Contact us
Skype: Hurghada RedSeaLine